Сила, которая убивает...
0
Голосов: 0
Цей холод пробирає мене до глибини душі , до найбільш потаємних закутків , куди б здавалось вже ніхто ніколи не дістанеться…
Наш день починався як і зажди , потрібно рано прокидатися та йти на пари , лише це нас розлучало на декілька годин, але потім ми знову могли бути разом і цього моменту ми чекали так сильно, як чекають сонячних променів у холодний зимовий день. Здавалось, що більшого кохання ніж наше не може існувати, адже нам було навіть важко дихати одне без одно, нам потрібно було відчувати тепло наших рук та чути биття наших сердець , бо ж ми так боялись втратити одна одну. Таких як ми не сприймають інші люди , на нас тикають пальцями та закривають очі дітям , якщо ми проходимо поруч. Але скажіть мені, чому у вас така реакція на таке світле почуття як «любов» , воно ж нічим не відрізняється від вашого , а може навіть навпаки бути сильнішим…
Ви можете собі уявити те, що ми ніколи не сварилися ? Навіть якщо до цього доходило діло , то її ніжна посмішка розтоплювала моє серце і знищувала будь-які образи , і так було кожного разу та не могло бути інакше , як тоді мені здавалося. В усьому світі існували тільки ми , нам було байдуже на думку інших, адже вона нас ніколи не хвилювала. Жили ми за одним простим правилом « Не розуміють нас – не будемо розуміти і ми», і все було чарівно , якщо точніше сказати , то жили ми неймовірно.
Я навіть не можу пригадати через що це все почалось , просто в той момент я не побачила її посмішки, натомість з очей полилися сльози. Тоді я стояла на своєму місці нерухомо , я просто не розуміла що треба зробити , бо її сльози я бачила вперше і тоді в мені щось перевернулось , ніби щось загинуло…
Моя дівчинка не повинна плакати , моє маленьке радісне сонечко, заради якого я взагалі живу в цьому гнилому світі ,не повинно сумувати , а найгіршим було те, що плакала вона через мене , через мої помилки, через мою неуважність, через мою дурість. Цього я не могла собі пробачити. Я обіцяла її берегти та захищати від цього жахливого світу та людей , я обіцяла ,що вона ніколи не буде плакати , а тим паче через мене, я обіцяла.
На той момент я не знала що робити ,адже сама ледве стримувала сльози, просто вибігла з нашої квартири та сіла за руль і помчала , я їхала як можна швидше, мені не вистачало повітря , я не могла дихати , сльози залили майже все обличчя.
І ось вона так поруч , до неї просто подати рукою , але щоб я не робила мені це не допоможе, вона просто не відчує моїх доторків, така людська природа , ми не здатні відчувати те , чого не бачимо , за виключенням деяких речей, на жаль , я таким виключенням не стала.
Пам’ятай лиш одне , я завжди любила тільки тебе , лиш ти була в моєму серці. І благаю , спробуй мене відпустити…
Наш день починався як і зажди , потрібно рано прокидатися та йти на пари , лише це нас розлучало на декілька годин, але потім ми знову могли бути разом і цього моменту ми чекали так сильно, як чекають сонячних променів у холодний зимовий день. Здавалось, що більшого кохання ніж наше не може існувати, адже нам було навіть важко дихати одне без одно, нам потрібно було відчувати тепло наших рук та чути биття наших сердець , бо ж ми так боялись втратити одна одну. Таких як ми не сприймають інші люди , на нас тикають пальцями та закривають очі дітям , якщо ми проходимо поруч. Але скажіть мені, чому у вас така реакція на таке світле почуття як «любов» , воно ж нічим не відрізняється від вашого , а може навіть навпаки бути сильнішим…
Ви можете собі уявити те, що ми ніколи не сварилися ? Навіть якщо до цього доходило діло , то її ніжна посмішка розтоплювала моє серце і знищувала будь-які образи , і так було кожного разу та не могло бути інакше , як тоді мені здавалося. В усьому світі існували тільки ми , нам було байдуже на думку інших, адже вона нас ніколи не хвилювала. Жили ми за одним простим правилом « Не розуміють нас – не будемо розуміти і ми», і все було чарівно , якщо точніше сказати , то жили ми неймовірно.
Я навіть не можу пригадати через що це все почалось , просто в той момент я не побачила її посмішки, натомість з очей полилися сльози. Тоді я стояла на своєму місці нерухомо , я просто не розуміла що треба зробити , бо її сльози я бачила вперше і тоді в мені щось перевернулось , ніби щось загинуло…
Моя дівчинка не повинна плакати , моє маленьке радісне сонечко, заради якого я взагалі живу в цьому гнилому світі ,не повинно сумувати , а найгіршим було те, що плакала вона через мене , через мої помилки, через мою неуважність, через мою дурість. Цього я не могла собі пробачити. Я обіцяла її берегти та захищати від цього жахливого світу та людей , я обіцяла ,що вона ніколи не буде плакати , а тим паче через мене, я обіцяла.
На той момент я не знала що робити ,адже сама ледве стримувала сльози, просто вибігла з нашої квартири та сіла за руль і помчала , я їхала як можна швидше, мені не вистачало повітря , я не могла дихати , сльози залили майже все обличчя.
І ось вона так поруч , до неї просто подати рукою , але щоб я не робила мені це не допоможе, вона просто не відчує моїх доторків, така людська природа , ми не здатні відчувати те , чого не бачимо , за виключенням деяких речей, на жаль , я таким виключенням не стала.
Пам’ятай лиш одне , я завжди любила тільки тебе , лиш ти була в моєму серці. І благаю , спробуй мене відпустити…
751 просмотр
Комментарии (0)
Нет комментариев. Ваш будет первым!